SC «Faur» SA — промисловий комплекс, розташований на східній околиці Бухареста. Він спеціалізується на виробництві та ремонті рухомого складу, тобто вагони, локомотиви тощо. У минулому платформа називалася «Malaxa» або «23 серпня». До «революції» там працювало 20 000 працівників, а в березні 2010 року, згідно з документальними джерелами, кількість працівників сягала лише 400 осіб. Комплекс будівель компанії займає 90 гектарів. Тут знаходяться різні підприємства, лабораторії, цехи, службові будівлі, житло працівників тощо. Більш докладно про історію підприємства читайте на bucharest.name.
Ніколає Малакса промисловець від Бога
Ніколає Малакса народився 23 грудня 1884 року в містечку Хусі Васлуйського повіту. Він відвідував початкову та середню школу в Яссах, а потім здобув вищу інженерну освіту в Політехнічному інституті в Карлсруе, що в Німеччині. У віці 37 років Малакса вже був досвідченим, шанованим інженером і вправним підприємцем. У серпні 1921 року промисловець відкрив майстерню рухомого складу на пустищі на околиці столиці. Саме тут почали обслуговували локомотиви та залізничні вагони. Бізнес Малакса процвітав.
У 1923–1927 роках бізнесмен із нуля будує новий завод. Він користується положеннями закону про підтримку розвитку румунської промисловості. Малакса підписує контракт з CFR на будівництво румунських локомотивів. Ризики були величезними. Але він отримав аванс від CFR. Після чого обладнав завод 82 німецькими верстатами, створивши найефективніше підприємство з виробництва рухомого складу в Європі. Компанія найняла 180 кваліфікованих німецьких робітників за контрактом, на термін від шести місяців до року для будівництва локомотивів. Ці німецькі працівники, крім усього іншого, навчали румунських помічників, які мали прийти на їхнє місце.
У 1928 році завод став до ладу. З воріт виїхав перший паротяг «Маlaxа». На зміну німецьким робітникам прийшли румунські. З 1931 року паротягобудівний завод «Malaxa» почав виробляти вагони, оснащені дизельними двигунами Ganz та чотири- і п’ятиступеневими коробками передач Mylius. Попри світову економічну кризу 1930-х років, «Malaxa» випустив в 1933 році локомотив № 100. Румунські локомотиви були одними з найпотужніших у Європі й мали неабиякий успіх на Міжнародній виставці в Мілані в 1940 році. Завдяки цьому успіху локомотивобудування на заводах «Ресіта» та «Malaxa», починаючи з 1930 року, до Румунії більше не імпортували локомотивів. Ніколає Малакса був одним із найважливіших підприємців і промисловців міжвоєнної Румунії. Хоча сучасники відзначають суперечливість натури румуна грецького походження.
Від локомотива до автомобіля
У тридцятих роках Малакса розпочав деякі інші проєкти, такі як трубний завод «Republica». Потужність заводу становила 200 000 тонн труб на рік і була найбільшою в країні. Цікавий факт: в 1990-х роках завод був проданий російській компанії. Покупці пообіцяли інвестувати 4,7 мільйона євро протягом наступних трьох років. У листопаді 2003 року працівники заводу захопили представника компаній, які купили завод, вимагаючи виплати заборгованості по заробітній платі. 1 000 працівникам трубного заводу заборгували 30 млн леїв. Та все намарно, а тому 22 листопада 2003 року було вирішено розірвати договір купівлі-продажу через невиконання покупцем договірних зобов’язань.
Комплекс будівель, з яких складалися заводи Малакса, був спроєктований архітектором Хорією Креанга в стилі модернізму. Саме цей архітектор пізніше розробляв архітектуру фабрики «Republica».
Ніколає Малакса має і інші заслуги. «Маlaxа» була першим румунським автомобілем, побудованим у 1945 році в місті Решіта на заводах компанії. Проєктом керував відомий інженер Петре Карп. Автомобіль мав трициліндровий зіркоподібний двигун із примусовим повітряним охолодженням потужністю 30 кінських сил. Максимальна швидкість становила 120 км/год. «Malaxa» пропонувала підвищений комфорт для своїх шести пасажирів і споживала десять літрів бензину на сто кілометрів. Виробництво автомобіля було зупинено, після того, як радянська влада вирішила перенести збірку до СРСР, бувши приємно враженою характеристиками румунського авто.
На трубному заводі «Republica» Малакса першим застосував американський процес прокатання «Штіфель». У 1937–1938 роках компанія почала виробництво боєприпасів для артилерії та іншого озброєння. Усього за 12 років заводи Малакса пройшли шлях від простої майстерні з ремонту локомотивів до шанованого промислового гіганта в Європі та за її межами. Завод, який заснував Ніколає Малакса, був спроєктований таким чином, щоб швидко розгорнути промислове масове виробництво. Сьогодні він міг виготовляти промислове обладнання для хімічної промисловості, а завтра переорієнтуватися на військову промисловість. Заводи були надзвичайно гнучкими. У 1937 році в Белграді та в 1940 році в Мілані «Malaxa» представила найновіші типи румунських вагонів.
Еміграція до США
Завод також дбав про соціальний захист своїх працівників, пропонуючи їм вищу, ніж на інших заводах, заробітну плату, соціальну та медичну допомогу, робоче обладнання та харчування в їдальні. Деякі історики стверджують, що Ніколає Малакса розбагатів на бізнесі з державою. У ті роки 98 % продукції постачалося державі, а прибутки коливалися між 300 % до 1000 %. Малакса мав добрі стосунки з королем Карлом II і частина прибутку йшла королю у вигляді благодійних пожертвувань та акцій.
Після приходу до влади в Румунії комуністів, заводи деякий час залишалися під контролем Малакси, оскільки він надавав фінансову підтримку соціалістичній партії. Та все ж таки в 1948 році Малакса емігрував до Нью-Йорка, що в США. Комуністи заочно засудили його до смертної кари за воєнні злочини, оскільки його виробництво зброї у воєнний час було розцінене як сприяння агресії проти СРСР. Та він усе ж таки зміг перевести сотні мільйонів доларів в американські банки. Малакса подав заяву на постійне проживання в США. У 1948 році Річард Ніксон, майбутній президент США й тодішній сенатор-республіканець, намагався ухвалити закон, що дозволяв Малаксі проживати в Штатах, але Конгрес не задовольнив його прохання. Пізніше Малакса таки отримав громадянство США, але так і не досягнув підприємницького успіху, яким колись насолоджувався. У 1951 році він заснував компанію «Western Tube» у рідному місті Ніксона, але вона нічого не виробляла. Після викриття його політичного минулого американці намагалися депортувати Малаксу, але не змогли. Ніколає Малакса помер у 1965 році в Нью-Джерсі.
Екологічна катастрофа яку вдалося запобігти
Й остання історія пов’язана з підприємствами заснованими Ніколає Малаксою, а саме із заводом «Republica», або, як його назвали румунські комуністи — завод «23 серпня». В 1963 році, при заводі була відкрита поліклініка, яка мала обслуговувати робітників підприємства, чим вона й займалась. Після декількох реконструкцій та розширень вона стала лікарнею, яка продовжила своє життя, навіть після того, як завод зазнав фінансової скрути. У 2022 році виявилось, що в клініці не функціонують очисні споруди, і що вона скидає не очищені стічні води в каналізаційну мережу муніципалітету Бухареста. Обсяги цих скидів перевищували всі можливі ліміти. Усе це могло призвести до незадовільного функціонування очисних споруд Бухареста. А у зв’язку з відсутністю станції збору та очищення стічних вод на майданчику, виникла реальна загроза забруднення патогенними мікроорганізмами, мікробами, вірусами комунальних каналізаційних мереж. У підсумку муніципалітет столиці за свій кошт виправляв ситуацію, розробивши рятівний проєкт і реалізувавши його виконання. Екологічна катастрофа була відвернена.