Колись Оборул був найколоритнішими нетрями Бухареста. Саме тут у 1882 році була заснована невелика ковальська майстерня, яка належала німцю. Діяльність майстерні в сприятливих економічних умовах тих часів виявилася рентабельною. Тому отримані прибутки меценат вкладав у подальше розширення своєї діяльності. Сприятливий ринок, що характеризувався численними замовленнями та збільшенням пропозиції робочої сили, зрештою призвів до створення ливарного цеху, кількість робітників якого сягнула близько 200 осіб. Більш детально про історію підприємства читайте на bucharest.name.
Ливарний завод
У 1912 році керівництво компанією перебрав зять колишнього боса Думітріу Воінеа. Прибутки компанії продовжили рости, тому новий власник збільшив інвестований капітал. Відтоді, за короткий час на вулиці Байкулуй з’явилася ще одна майстерня з ремонту рухомого майна, що ще збільшило кількість працівників.
На початку Першої світової війни частина заводу разом із деякими робітниками переїхала до Яссів, де вони працювали до кінця війни.
Зміна боса та значної частини діяльності викликала відповідні зміни в компанії. Таким чином, в 1920 році з’явилася компанія з ім’ям нового патрона «Dumitru Voinea — машинна фабрика й ливарний завод». Розвиток фабрики тривав, а потому була заснована філія в Ришнові зі штаб-квартирою в Брашові. Згідно з новою законодавчою базою компанія змінила свою назву, ставши акціонерним товариством, а пізніше анонімним акціонерним товариством: «Entrprindirile Metalurgice Dumitru Voinea SAR». Напередодні початку Другої світової війни та під час неї, фірма замінила цивільне виробництво на військове. Тут почали виробляти деталі для кулеметів, клейма, польові кухні, гвинтівки, корпуси бомб тощо.
Після закінчення Другої світової війни, частина військових замовлень була скасована, аж поки їх не скасували повністю. Та фірма швидко перебудувалась і повернулась до цивільного виробництва. Основною продукцією, яку виготовляла ливарня Думітріу Войнеа до війни та після неї були: катки, великі молотки, дробарки качанів, плоскі сита, фільтри для млинів, лущилки пшениці, розмелювальні вальці, бавовноочисні машини, олійні преси, ваги, кран ваги, радіатори, редуктори, трансмісійні газорозподільники, консолі, помпи різних модифікацій, борони, молотарки, різні литі та ковані деталі тощо. А ще тут займались ремонт рухомого майна.
Націоналізація підприємства
У 1948 році, після приходу до влади радянських комуністів, підприємства були націоналізовані, ставши державною власністю. Відповідно до цього, на заводах було приведено інвентаризацію. Згідно з перевіркою тут було 229 машин зі ступенем фізичного зносу 60 % і морального зносу 80 %. Водночас виробництво компанії здійснювалося в ливарному відділенні, відділі обробки з двома важкими токарними цехами та легким токарним цехом. Також підприємство мало слюсарну, зварювальну, жерстяну, піскоструминну, вагову, підіймальну, батильну майстерні та фарбувальний цех.
Перейшовши в державну власність у червні 1948 року компанія стала державною господарською одиницею під назвою «Металургійні заводи Василя Роайта». Ця назва зберігалася до вересня 1964 року, поки не отримала назву «Entreprinderea de pompe Аversa». Пік виробництва на підприємстві був досягнутий у 1977 році. Тоді тут працювало замалим не 4 тисячі працівників, які зуміли виготовити понад 75 500 помп. У 1980-х не дивлячись на те, що понад 80 % продукції йшло на експорт, економічне становище компанії погіршилося, почали накопичуватися борги.
Екологічна експертиза
До 2012 року «Aversa» був одним із найважливіших виробників помп у Центральній та Східній Європі. У 2012 році було офіційно оголошено про Банкрутство підприємства. Із січня 2017 року виробництво заводу було зупинено. Після довгих судових тяжб 31 травня 2022 року інвестор отримав від мерії сектору 2 дозвіл на знесення будівель на території заводу. Крім того, мерія узаконила вже знесені самовільно приміщення. Нові власники хочуть на цьому місці побудувати житлові квартали, офіси та комерційний комплекс, максимальною висотою 25 поверхів.
У зв’язку з майбутнім будівництвом, на території колишнього підприємства була проведена експертиза, для отримання дозволу. Серед іншого перевіряли екологічний стан землі, на якому працювало підприємство. Згідно з результатами цієї перевірки було складено припис про те, що територія колишнього підприємства є забрудненою, бетонні плити, які тут застосовувались також є забрудненими. У в’язку із чим власники землі мали вивезти все будівельне сміття і утилізувати його. До того ж було виявлено, що концентрація шкідливих речовин перевищує поріг дії для ґрунтів. А це означає, що власник землі й інвестор майбутнього будівництва, мав так само вилучити ґрунт перед його початком, вивезти та утилізувати. Заміри проводились на двох глибинах. Дослідження показали, що перевищено пороги дії для свинцю, міді та цинку в ґрунті на території ливарного цеху. А це означає, що мова йде про значне забруднення.