Заводи Леметра були засновані й почали свою роботу з 1873 року. Луї Леметр, француз за походженням, маючи концесію на прання білизни в лікарнях, в 1865 році побудував спочатку механічну пральню, а в 1873 році поряд із нею побудував ливарню. До слова, вона залишалася не змінною з тих часів до нині. Після чого компанія француза отримує концесію і починає виробляти ваги. В ті часи, вони виготовлялися різними виробниками, дуже різнилися за вагою та змістом. Більш детально про історію заводу читайте на bucharest.name.
Сталеливарне виробництво
Ця концесія стала відправною точкою для розвитку заводів Леметра. Поступово Луї Леметр виготовляв, без конкуренції, інші чавунні предмети, такі, як лави, ліхтарі, решітки тощо, що остаточно утвердило репутацію цього заводу на бухарестському ринку. Після смерті Луї Леметра в 1894 році заводи очолювали різні адміністрації, які побудували котельні, майстерні, був придбаний токарний верстат, нові електростанції, гідравлічні системи пресування, лиття чавунних деталей тощо.
8 червня 1894 року одна з Бухарестських газет повідомила, що заводи Леметра, які зазвичай випускали сільськогосподарську, промислову техніку і громадські санітарні машини, почали випускати вагони й паротяги, що перевершують усі подібні закордонні, щодо системи, міцності конструкції та працездатності. «Жодної зернини не пропало», зазначили журналісти, маючі на увазі перевезення зерна.
А сільгосп агрегати бухарестського заводу випробовували порівнюючи їх із сертифікованими іноземними зразками. При чому, акція тривала протягом кількох років поспіль, а контролювала та перевіряла її спеціальна комісія, призначена міністерством сільського господарства, промисловості та торгівлі. Так от, у висновках комісії зазначалося, що в порівнянні частин і деталей місцевих агрегатів та їхньої роботи з аналогічними машинами з-за кордону, продукція «Lemaître» зарекомендувала себе якнайкраще. Особливо членам комісії сподобалась простота, легкість роботи та управління, оскільки вони дозволяють працювати людям із невеликим досвідом. Комісія виказала впевненість у тому, що за короткий час у Румунії буде побудована достатня кількість сільськогосподарських машин. Ба більше, буде створена нова галузь машинобудування, яка сприятиме збільшенню національного багатства.
Фінансова реорганізація
У 1905 році компанія вступила в нову фазу розвитку. У той час її керівником був призначений пан, Оскар Жомо. У 1916 році вона була перетворена на «Анонімне акціонерне товариство металургійних заводів Леметр» із капіталом 1 000 000 лей. А в 1922 році капітал компанії був збільшений до 32 000 000. Фінансування здійснювалося за допомогою Румунського банку та Брюссельського генерального товариства. Завдяки цій фінансовій реорганізації та новому керівництву компанія отримала надзвичайний імпульс. Старі майстерні «Lemaitre» були розширені новими залами та спеціальними приміщеннями для капітального ремонту вагонів та локомотивів. Новий локомотиворемонтний цех був побудований за сучасним проєктом, що гарантувало виробництво близько 100 локомотивів на рік.
У тому ж таки 1922 році за проєктом нових керівників підприємства було розпочато будівництво прибудови до заводу на вулиці Вовняній (вагонний цех). Ця прибудова, розташована на земельній ділянці площею 5000 кв. м, вона буде введена в експлуатацію навесні цього ж року.
Компанія забезпечила собі постійну діяльність, уклавши контракт з C.F.R. на ремонт локомотивів і вагонів терміном на 15 років. Потужність локомотивів — 500 к.с. Завод займав площу близько 9 гектарів. Наразі тут працювало 500 робітників, а восени, відповідно до виробничих потужностей, до виробництва планували залучити до 1000 робітників. Роботу підприємств забезпечувала власна електростанція, введена в експлуатацію в 1921 році, яка була оснащена чотирма дизель-генераторними установками. На початку 1930-х років завод був підключений до електромережі, але продовжував працювати від власної електростанції.
Сучасні питання екології
Капітальний ремонт вагонів і локомотивів розпочався в 1921 році після фінансової реорганізації компанії. Вагонна дільниця, розташована на вулиці Лянарієй, була побудована в 1922 році. Як наслідок, з’явилася залізниця і міст через Дамбовіцу. Це була золота доба компанії.
Нині на тому місці де колись вирувала лава сталеливарних печей збудовано житлові будинки з функцією офісів, послуг, громадських та комерційних приміщень, з паркомісцями, технічними прибудовами. Мерія сектору 3 16.12.2013 видала дозвіл на будівництво. З цього приводу пригадується історія іншого місцевого заводу, цехи якого теж були знесені й на його місці планують будувати житлові будинки. Там була проведена екологічна експертиза, яка однозначно засвідчила, що територія забруднена. Причому настільки, що забудовнику довелося знімати верхній шар землі й утилізувати його. Особливо сильно була забруднена територія на місці де працював ливарний цех. Що ще цікаво, заводи розпочали свою роботу приблизно в один і той же час. Згідно із законом таку саму експертизу мали зробити й на цьому місці. Оскільки дозвіл на будівництво отримано, то є сподівання, що всі негаразди із забрудненням землі були вирішені, а те що воно було не викликає сумніву, про це красномовно говорить наявність потужного ливарного цеху.